КОМУ ЩО ВИПАДЕ

У світі вірні є й повії,

Кому в житті як пошастить,

Отож, чи варт втрачать надії?

Тут головне не тре’ спішить.

Спочатку ти піди з одною,

Потім до іншої піди,

Але ні першій, ані другій

Відразу правди не кажи.

Є у світі вірні і повії,

Що кому приписано в житті,

А тому не варт втрачать надії,

Якщо є дияволи й святі.

Хтось із двох – та душу заспокоїть,

Хтось із двох – однак не підведе,

Бо якщо ти в Бога втратиш віру,

Так і знай – диявол підбере.

Як зникає совість – й честь зникає,

Ну а тим, хто совість загубив,

Певно їм байдуже з ким... кохатись КОМУ ЩО ВИПАДЕ.

Тільки б хто роботу ту робив.

І хоч тих, хто любить, – тих не судять,

А можливо, це й не нам судить,

Але все ж, якщо себе ти любиш,

Як же можеш інших ти ганьбить?

Як зникне совість – й честь зникає,

Та в тих, хто совість загубив:

Людини там уже не буде,

Хоч би і сотні років жив.

23.10.1998 р.

КУРОЧКА

Ну ж і дівка! Ніби курка –

Цілий день сокоче!

Куди хлопці й та за ними,

А каже: не хоче...

28.3.1998 р.

НІБИ І НЕ ЖИВ

Як би я хотів тебе кохати

І за руки лагідні тримать,

І з тобою зорі рахувати КОМУ ЩО ВИПАДЕ,

Поки ще берізки шепотять.

Цілувать, голубить, обнімати

Й кожен раз, немов в останній раз,

Знала б ти, як хочеться кохати,

Коли зорі дивляться на нас.

Хочеться голубити і ніжить,

Ніби хтось взяв – й душу підмінив,

Може це уже моє останнє літо,

Ну а я ще ніби і не жив.

Ще не жив, не розважавсь, не ніживсь,

І тебе, як слід не долюбив,

Тільки й знав роботу та роботу,

Бо усіх так Сталін нас привчив.

А коли сьогодні схаменувся –

Коник мій кохання відскакав,

А для кого ж я тоді старався,

І пісні для кого ці писав?

А тому сьогодні я звертаюсь

До КОМУ ЩО ВИПАДЕ отих, що можуть ще кохать:

– Люди добрі, прошу, не дрімайте,

Бо любов не стане вас чекать.

А тому до тебе я звертаюсь,

Любий друже, і запам’ятай,

Що якщо любити сам не зможеш,

То хоч іншим ти не заважай.

1.10.1998 р.

КОЛИ ДО МЕНЕ ДОТОРКАЛАСЬ

На цьому ліжку ти лежала

І ми кохалися всю ніч,

І спать мені ти не давала,

Й була розпечена, як піч.

Не знаю, де ту силу брала,

Не знаю, звідки той вогонь,

Та як до мене доторкалась –

Не знав, куди дівать долонь.

3.3.1998 р.

НЕРОЗГАДАНА ІСТОТА

Дивний світ, незрозумілий.

Скільки років я живу,

А жінок не розумію –

Ні чужих КОМУ ЩО ВИПАДЕ, ані свою.

Як чужій щось ніжне скажеш –

Бідна жінка аж тремтить,

А своїй усе те саме –

То тебе готова вбить.

Я стою на перехресті

І не знаю, що робить?

Вліво підеш – обпечешся,

Вправо підеш – будуть бить.

Пригорнешся до своєї –

То кричить: – Не заважай!

А як прийдеш до чужої,

То кричить: –Іще давай!

Що воно, скажіть, за диво,

Що чужа завжди, як мед,

Все що хоч роби ти з нею,

Хоч на тиждень наперед.

Все що хоч роби ти з нею –

Їй нічого не болить...

А свою візьмеш за... плечі –

Ніби змій морський сичить.

Все що хоч роби з чужою,

Хоч до рани прикладай КОМУ ЩО ВИПАДЕ,

Мов не жінка то, а свято,

То ж який ще треба рай?

Тож і думаю порою,

Чи не краще мать чужу?

Ще ідеш – розставить ноги

І шмаляй, немов козу.

А дідусь, що йшов з роботи

Підійшов до мене в гай:

–Хочеш, щоб своя любила, –

Менше їй ти потурай.

13.3.1998 р.

СИГНАЛ ТРИВОГИ

Сам був юним і я знаю:

Пристрасть важко зупинить,



А тому не варто хлопців

В цьому "злочині" винить.

Бо у всьому винуваті

Ті спокусниці‑дівки,

Що спіднички так нацуплять,

Що її не обійти.

А коли сигнал тривоги

Хлопцю подало дівча,

Хай тоді поширше ноги

Й не кричить, як порося.

27.4.1998 р


documentanpwbev.html
documentanpwipd.html
documentanpwpzl.html
documentanpwxjt.html
documentanpxeub.html
Документ КОМУ ЩО ВИПАДЕ